У 2017 році країни світу отримали близько 33 млрд дол від запровадження вуглецевих політик. У 2019 році уряди зібрали 45 млрд дол завдяки запровадженню СО2-політики.

Світовий ринок СО2 у 2019 році досяг вартості 215 млрд дол (194 млрд євро) з річним зростанням на 34% з 2018 року. Глобальне зростання ринків відбулося на фоні скорочення обсягів торгівлі на 370 млн тонн. Європейський ринок – найбільший у світі – 169 млрд євро у 2019 році із зростанням на 30%.

У світі застосовують різні інструменти для стимулювання скорочення викидів СО2: 

  • податкові (пряме використання в бюджеті, вторинне використання, витрати на навколишнє середовище [оподаткування палива, викидів]);
  • ринкові (системи торгівлі “викидами”);
  • регулювання та субсидування (екологічні стандарти, політика підтримки інноваційних галузей економіки).

Проте основними механізмами є система торгівлі викидами і податок на викиди СО2.

Європейська система торгівлі викидами (EU ETS) базується на директиві Європейського Союзу щодо торгівлі викидами 2003/87/EC і працює за принципом “обмежуй і торгуй” (cap-and-trade) з 2005 року.

До складу EU ETS входять понад 11 тис установок, які створюють понад половину європейських викидів СО2.

EU ETS охоплює чотири сектори: енергетику (теплові електростанції з потужністю понад 20 МВт, нафтопереробні підприємства та коксові печі); виробництво та обробку чорних металів; видобувну промисловість (у тому числі виробництво цементу, цегли, скла та кераміки); целюлозно-паперову промисловість.

Доходи, отримані від продажу дозволів на викиди СО2 в межах EU ETS, забезпечують державам-членам надходження, які можуть бути використані на проєкти із зниження вмісту вуглецю та впровадження відновлюваних джерел енергії.

З одного боку, ціна на викиди підвищує витрати, пов’язані з діяльністю, яка спричиняє забруднення, а з іншого – EU ETS спонукає скорочувати викиди на підприємствах, де це найбільш фінансово вигідно.

 

Підприємства, що не увійшли до EU ETS, сплачують податок на викиди СО2 (carbon tax).

Уперше carbon tax було запроваджено в північних європейських країнах на початку 1990‐х років. Він передбачав сплату за викиди парникових газів від спалювання викопного палива.

Таким чином, обидва інструменти працюють у країнах одночасно, покриваючи різні об’єкти та стимулюючи скорочення викидів.

Міжнародний валютний фонд наполягає, що оподаткування викидів СО2 є найбільш ефективним інструментом для обмеження використання викопних видів палива і пов’язаних з ними викидів двоокису вуглецю.

Крім того, податок може забезпечити накопичення коштів для переходу на відновлювані джерела енергії.

Аби втілити в життя цілі Паризької кліматичної угоди, рівень викидів в атмосферу двоокису вуглецю до 2030 року необхідно скоротити на третину, а також запровадити збір – 70 дол за тонну викидів вуглекислого газу.

Оподаткування є найбільш дієвим інструментом стимулювання зменшення викидів СО2, зменшення споживання енергії, підвищення енергоефективності, збільшення використання альтернативних та відновлюваних джерел енергії.

Швеція – одна з перших країн світу, що запровадила податок на викиди СО2. Податок на вуглець був введений у 1991 році за ставкою 250 шведських крон (24 євро) за тонну викидів СО2. Протягом усіх років ставка поступово збільшувалася і у 2020 рік становила 108,81 євро. Податок сплачують і домогосподарства, і підприємства, що не входять до EU ETS.

Галузь, на яку поширюється ця система, повністю звільняється від податку на вуглець. Однак з 2018 року вартість тонни викидів СО2 однакова і для податку, і для EU ETS.

Шведський досвід доводить, що податок на вуглець може бути простим для впровадження та адміністрування з низькими витратами для органів влади та операторів. Це особливо правильно при існуючих системах збору податків, таких як система стягнення інших акцизних податків на пальне.

Ще однією особливістю податку на викиди СО2 є те, що податкові ставки у податковому законодавстві Швеції виражаються в загальних торгових одиницях (обсязі чи вазі).

Податок на викиди СО2 стягується з усіх викопних видів палива пропорційно вмісту вуглецю, оскільки викиди вуглекислого газу, що виділяються при спалюванні будь-якого викопного палива, пропорційні вмісту вуглецю в паливі.

Тому не потрібно вимірювати фактичні викиди, що значно спрощує систему. Спалювання стійкого біопалива не призводить до чистого збільшення вуглецю в атмосфері і не підлягає оподаткуванню податком на викиди СО2.

Приклад Швеції показує, що можна поєднувати зменшення викидів СО2 та економічне зростання. Цей ефект був помітний уже через п’ять років після впровадження податку і спостерігається зараз.

За 1990-2013 роки ВВП збільшився на 61%, водночас викиди CO2 були зменшені на 23%.

З моменту введення податку на СО2 для промисловості встановлювалися нижчі ставки податку на паливо для опалення, ніж для житлового сектору та сфери послуг. При введенні податку на СО2 на загальному рівні 27 євро в 1991 році для промисловості він становив 7 євро.

Німеччина з 2021 року запровадила вуглецевий податок на рівні 25 євро за тонну викидів СО2. Передбачається, що протягом 2021-2025 років він поступово зросте до 55 євро за тонну. Після 2026 року ставка податку на викиди СО2 буде встановлюватися залежно від обсягів викидів.

Головна мета запровадження податку на викиди СО2 – стимулювання відмови від використання викопного палива та перехід на відновлювані джерела енергії. Цей податок підвищує ціни на бензин, дизельне пальне, мазут та природний газ через вміст CO2.

Весь дохід від податку на СО2 повинен бути використаний для зниження вартості “зеленої” електроенергії. Податок на СО2 повинен стимулювати використання екологічних технологій та сприяти у 2030 році скороченню викидів парникових газів на 55% від рівня 1990 року.

У 1990-х роках із впровадженням нового податку на викиди СО2 (carbon tax) північні європейські країни, зокрема Данія, почали застосовувати систему фінансової підтримки підприємств – схему добровільних угод (voluntary agreements scheme). 

Підприємства підписували договори з Данським енергетичним агентством про добровільний обов’язок постійно зменшувати споживання енергії і отримували знижки на податок СО2.

Вивільнені кошти підприємства вкладали в модернізацію виробничих потужностей.

Згодом цю схему вдосконалили. Добровільні угоди почали укладати групи підприємств, що дало можливість будувати і використовувати спільні об’єкти, у тому числі відновлювані джерела енергії.

Зараз країни, що першими запровадили податок на викиди СО2, мають найбільші частки відновлюваних джерел енергії в енергобалансі. Це пов’язано з тим, що кошти податку використовувалися для фінансування заходів з енергоефективності та поширення використання “зелених” технологій.

КраїнаСтавка податку на викиди СО2, євро/т CO2*Рік введення податкуЕнергоємність ВВП, ТНЕ/тис дол**Частка ВДЕ в енергобалансі, %, 2019 рік
Швеція108,8119910,0956,4
Норвегія48,4619910,0774,6
Данія23,7719920,0537,2
Латвія9,1419950,0841,0
Словенія17,3719960,0922,0
Естонія1,8320000,1131,9
Франція44,8120090,0817,2
Україна0,3720110,308,1
Великобританія20,1220130,1112,3
Німеччина25,0020210,0717,4

Carbon Taxes in Europe

** Total energy supply (TES) by source, World 1990-2018

В Україні податок на викиди СО2 був введений у 2011 році і є складовою екологічного податку.

Довгий час ставка податку була дуже низькою (від 0,26 грн до 0,41 грн за тонну викидів СО2), що не стимулювало підприємців запроваджувати енергоефективні заходи і переходити на відновлювані джерела енергії.

З 1 січня 2019 року ставка податку зросла у 24 рази до 10 грн за тонну викидів СО2, а обсяги зібраних коштів – у 18 разів до 900 млн грн. Однак усі кошти були спрямовані до загального фонду державного бюджету, без цільового використання.

Особливістю українського податку на викиди СО2 є те, що він сплачується на основі заповнених декларацій, а розраховується в момент утворення викидів і має складний алгоритм розрахунку.

Такий підхід призводить до того, що під оподаткування підпадають підприємства, які спалюють біомасу, хоча вона вважається вуглецевонейтральним паливом і у світі не оподатковується.

Україна має зобов’язання гармонізувати своє законодавство з директивою ЄС 2003/96/ЄC про реструктуризацію оподаткування електроенергії і перенести  базу оподаткування викидів СО2 на викопне паливо.

Це дає можливість охопити податком усі потенційні викиди СО2 і стимулювати перехід на відновлювані джерела енергії, оскільки вони не підпадають під оподаткування. Поки що зміни до законодавства не розроблялися.  

 

У 2020 році у Верховній Раді були зареєстровані законопроєкти про запровадження Державного фонду декарбонізації (зміни до Бюджетного кодексу, №4347) і про збільшення ставки податку на СО2 до 30 грн (зміни до Податкового кодексу, №4346).

Джерелом наповнення фонду декарбонізації у законопроєкті передбачено податок на викиди СО2.

Кошти від нього розподілятимуться навпіл: 50% – до загального фонду держбюджету, 50% – до фонду декарбонізації, що дозволить сконцентрувати 1,35 млрд грн. Співфінансування передбачає мультиплікатор державних інвестицій 3,5.

Отже, щорічні сумарні інвестиції у проєкти з декарбонізації можуть сягати 4,7 млрд грн, а чистий додатковий ефект податкових надходжень до загального фонду держбюджету завдяки використанню цих коштів за принципом співфінансування очікується на рівні 1,95 млрд грн.

Планується 20-відсоткове скорочення викидів СО2 на підприємствах, що скористаються інструментами фонду. Передбачається, що кошти фонду будуть іти лише на проєкти, які сприяють скороченню викидів СО2 і мають енергоефективний, екологічний та соціальний ефекти.

В. о. міністра енергетики Юрій Вітренко також є прихильником популярного в ЄС принципу “забруднювач платить”.

У лютому 2021 року він оголосив про наміри сприяти “зеленому” енергетичному переходу шляхом підвищення ставок податку на викиди СО2 та спрямовувати надходження від цього податку на розвиток відновлюваної енергетики в Україні.

“Це буде справедливо: хто забруднює довкілля і негативно впливає на зміну клімату, той платить. Ті, хто роблять умови життя кращими, довкілля – чистішим, отримують певну компенсацію”, – зазначав Вітренко.

Чинна система оподаткування викидів СО2 в Україні не стимулює запровадження енергоефективних заходів і перехід на відновлювані джерела енергії, а також охоплює тільки частину викопного палива.

Україна в найближчі роки постане ще перед одним викликом через запровадження в ЄС Європейської зеленої угоди.

Вона передбачає додаткове мито чи податок для товарів з країн з низьким рівнем податкового вуглецевого навантаження – Carbon Border Adjustment Mechanism (CBAM).

Таким чином, ЄС запроваджує не тільки внутрішні зміни, а й створює навколо своїх кордонів більш чистий простір країн-сусідів.

Під це оподаткування будуть підпадати українські товари, які мають суттєву вуглецеву складову, передусім продукція металургії та електроенергія.

Чи скористається Україна міжнародними трендами? Це питання на 25 млрд дол експорту до країн Євросоюзу.

У 2019 році Україна експортувала в ЄС товарів на 20,8 млрд дол (41,5% експорту товарів), послуг – на 4,3 млрд дол (28,1% експорту послуг).

Зволікання держави з підвищенням ставок податку на СО2 з компенсаторними механізмами (системами фінансової підтримки) може призвести до ситуації, коли українська продукція стане неконкурентною на європейських та світових ринках.